avatar

"Треба рєзать по-живому!"

0
Наскільки зросійщеним є сучасний Павлоград? Чи виконують місцеві посадовці мовний закон? Чи варто взагалі піднімати питання української мови, коли більшості містян болить інше — безпека, ціни, комуналка? Усе це обговорювали учасники круглого столу, що відбувся 18 травня в читацькій залі центральної міської бібліотеки.



На зустріч прийшли члени Громадської ради при міськвиконкомі (вони й ініціювали проведення круглого столу), представники місцевої влади, освітяни, працівники культури і спорту. Початком дискусії став виступ члена ГР від ГО «Майдан» Леоніда Настаченка з приводу вживання державної мови в школах, дитсадках, позашкільних установах. За словами активіста, чимало їхніх працівників не поспішають з українізацією.

«Дай Бог, аби 1% розмовляли українською»

«Мені кажуть: «Що ви нас змушуєте?» Я наголошую, що нікого не примушую, я прошу зробити послугу не мені, а Україні, перейшовши на українську мову», — зазначив Л. Настаченко. Далі він навів порівняння: «Якщо лікар, лікуючи алкоголіків, спочатку у палаті дає їм ліки, а потім поза лікарнею пригощає алкоголем, то він таким чином нікого не вилікує. Я до того, що в дитсадках на заняттях, можливо, й використовують українську мову. А поза заняттями з дітьми говорять російською. Так ми ніколи не прищепимо нашим дітям української мови».



«Майданівцю» відповіла заступниця міського голови Олена Шуліка. Вона погодилась, що будь-яка нація починається з мови і в державних закладах, школах і дитсадках повинна звучати українська мова. Але, зважаючи на тривалий процес русифікації Павлограда, на його нинішню мультикультурність, міграційні чинники, впровадити у вжиток на всіх рівнях державну мову непросто, вважає віце-мер.



«Сьогодні, якщо взяти 109-тисячне населення Павлограда, то дай Бог, аби 1% містян розмовляв чистою українською», — сказала О. Шуліка і зауважила, що мова, передусім, починається з родини, а не з дитсадка чи школи. З іншого боку, запитала вона активістів, як бути з тими фахівцями позашкільної освіти, які погано володіють державною мовою, але які є на вагу золота?

«Що ви пропонуєте?»

«Сьогодні ми маємо єдиного у місті фахівця з судномоделювання — Василя Петровича Гузя, він родом із Богуслава, спілкується суржиком, не чистою українською. Але діти до нього тягнуться як до магніту. У нас є гордість міста — театр. Анатолій Андрійович Рева — заслужений працівник культури, діяч мистецтв. В репертуарі театру є чимало вистав світової і української класики. Але я не скажу, що вони проводять вистави і спілкуються лише державною мовою. Ні. У міськвиконкомі ми намагаємося спілкуватися щовівторка виключно українською. Але щоденно її, на жаль, не вживаємо. Тому ми приймаємо ваші зауваження, але одразу все змінити не вдасться», — констатувала О. Шуліка.



Висловивши свої позиції, сторони почали жваво дискутувати. До розмови підключилися інші учасники круглого столу. Зокрема, активіст ГР, «просвітянин» Микола Заремба, наполягав: у питанні боротьби з наслідками русифікації треба «рєзать по-живому», бо нині російська мова з вини Путіна виступає засобом гібридної війни проти України. Він навів приклад інших європейських країн, де, за його словами, вдалися до радикальних дій, аби зберегти свою мовну ідентичність, а відтак, і національну державу. «Що ви пропонуєте робити? Звільнити всіх викладачів? Давайте всіх звільнимо!» — здивувались Олена Шуліка і освітяни. У відповідь почули ще один аргумент від Л. Настаченка: «Незамінних немає. І вас, і мене можна замінити!»



Суперечка набрала обертів, опоненти вже не стримували емоцій. «Скажіть, будь ласка, а який ви пропонуєте інструментарій для вирішення питання?» — питали активістів освітяни. «Виконувати закони. Держава — це інструмент примусу… Іншого вибору немає...» — стояли на своєму Л. Настаченко і М. Заремба. Втім, серед присутніх членів ГР, схоже, не всі погоджувалися з цією тезою. «Різкими діями ми нічого не доб'ємося. Кожному треба починати з себе...» — говорили одні. Інші були більш жорсткими щодо ідей «майданівця» і «просвітянина». Росіянин за походженням Олександр Бобков, який очолює громадську організацію інвалідів праці, заявив, що піднімати нині мовне питання — значить, діяти на розкол держави. «Я не ватнік, я просто живу тут. Крім мови є набагато важливіші речі», — ледь не криком доводив він опонентам свою позицію.

Про статтю в «Комсомолці»

Ще один член ГР «самооборонівець» Павло Косоног погодився, що прищеплювати любов до рідної мови дитині мають батьки. Однак роль чиновників і педагогів у тому, аби українська мова розширювала межі свого вжитку, теж далеко не другорядна, зазначив він. «Я особисто за те, щоб не ламати через коліно, як більшовики. Але у міської влади має бути проукраїнська регіональна політика. Варто просувати українську мову через маркетингові заходи… Якщо ви знайшли великого фахівця, який не знає української мови, то, аби ви мені сказали, що він відвідує мовні курси, я б не мав до вас питань», — сказав активіст представникам влади й освітянам.



Власним досвідом вживання української мови в побуті поділилися й інші учасники зустрічі. Більшість із них, за спостереженням журналіста, схилялися до більш м'якого варіанту українізації міста, ніж це пропонували Л. Настаченко і М. Заремба. Втім, останні, здається, були непохитними у своїх переконаннях. Під завісу зустрічі слово взяв запрошений до розмови керівник місцевого театру Анатолій Рева. Він запропонував тим, хто сумнівається в пропагуванні в стінах театру української мови, зокрема, серед дітей, побувати на кількох дитячих виставах.

«Він за ці роки змінився, — сказав наостанок А. Рева, адресуючи свої слова Л. Настаченку. — Бо в Радянському Союзі був зовсім іншою людиною. Я ніколи не забуду, Леоніде Федосійовичу, вашу статтю в «Комсомольській правді», де ви написали, що «я искажаю советскую действительность». Спогад режисера викликав гучний сміх у присутніх. Разом з усіма сміявся і той, кому призначалися слова театрала. Втім, «майданівець» не розгубився і з посмішкою відповів: «Я буду вдячний, якщо ви мені ту статтю знайдете». Годинна суперечка про шляхи подолання наслідків русифікації в Павлограді тривала ще кілька хвилин. Однак конкретного рішення учасники круглого столу цього разу приймати не стали. Тим більш, що дійти згоди головним опонентам також не вдалося.

Олександр Шульга, фото автора
0 коментарів RSS
Немає коментарів
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.